ƒќѕќ¬Ќ≈ЌЌя ƒќ "—¬≤“ —»—“≈ћ"

Ќа перш≥й стор≥нц≥ сайту "“≥, що п≥знають ¬сесв≥т" зл≥ва направо зверху вниз.

1. –обота у в≥дкритому космос≥

2. Ћ≥так јЌ-225 Ђћр≥¤ї

3. –ад≥отелескоп

1. ѕерш≥ у¤вленн¤ про систему виникли в античн≥й ф≥лософ≥њ, що висунула онтолог≥чне тлумаченн¤ системи, ¤к упор¤дкованост≥ ≥ ц≥л≥сност≥ бутт¤. ¬ древньогрецьк≥й ф≥лософ≥њ ≥ науц≥ (≈вкл≥д, ѕлатон, јристотель, стоњки) розробл¤лас¤ ≥де¤ системност≥ знанн¤ (акс≥оматична побудова лог≥ки, геометр≥њ). —прийн¤т≥ в≥д античност≥ у¤вленн¤ про системн≥сть бутт¤ розвивалис¤ ¤к у системно-онтолог≥чних концепц≥¤х Ѕ. —п≥нози ≥ √. Ћейбн≥ц¤, так ≥ в побудовах науковоњ систематики 17-18 стол≥ть., прагнувшоњ до природноњ (а не теолог≥чноњ) ≥нтерпретац≥њ системност≥ св≥ту (наприклад, класиф≥кац≥¤  . Ћ≥нне¤). ” ф≥лософ≥њ ≥ науц≥ нового часу пон¤тт¤ системи використовувалос¤ при досл≥дженн≥ наукового знанн¤; при цьому спектр пропонованих р≥шень був дуже широкий - в≥д запереченн¤ системного характеру науково-теоретичного знанн¤ (Ё.  ондиль¤к) до перших спроб ф≥лософського обірунтуванн¤ лог≥ко-дедуктивноњ природи систем знанн¤ (». √. Ћамберт ≥ ≥н.).

ѕринципи системноњ природи знанн¤ розробл¤лис¤ в н≥мецьк≥й классичн≥й ф≥лософ≥њ: зг≥дно ≤.  анту, наукове знанн¤ Ї система, у ¤к≥й ц≥ле дом≥нуЇ над частинами; ‘. Ўелл≥нг ≥ √. √егель трактували системн≥сть п≥знанн¤ ¤к найважлив≥шу вимогу диалектичного мисленн¤. ” буржуазн≥й ф≥лософ≥њ 2-њ половини 19 ≥ 20 стол≥ть при загальному ≥деал≥стичному вир≥шенн≥ основного питанн¤ ф≥лософ≥њ м≥ст¤тьс¤, однак, постановки, а в окремих випадках ≥ р≥шенн¤ де¤ких проблем системного досл≥дженн¤ - специф≥ки теоретичного знанн¤ ¤к системи (неокант≥анство), особливостей ц≥лого (хол≥зм, гештальтпсихолог≥¤), метод≥в побудови лог≥чних ≥ формал≥зованих систем (неопозитив≥зм).

ƒл¤ розпочавшогос¤ з 2-њ половини 19 стол≥тт¤ проникненн¤ пон¤тт¤ системи у р≥зн≥ област≥ конкретно-наукового знанн¤, важливе значенн¤ мало створенн¤ еволюц≥онноњ теор≥њ „. ƒарв≥на, теор≥њ в≥дносност≥, квантовоњ ф≥зики, структурноњ л≥нгв≥стики й ≥н. ¬иникла задача побудови строгого визначенн¤ пон¤тт¤ системи ≥ розробки оперативних метод≥в анал≥зу системи. ≤нтенсивн≥ досл≥дженн¤ в цьому напр¤м≥ почалис¤ т≥льки в 40-50-х роках 20 стол≥тт¤, однак багато конкретно-наукових принцип≥в анал≥зу систем уже були сформульован≥ ран≥ше в тектологии ј. ј. Ѕогданова, у роботах ¬. ». ¬ернадского, у праксеологии “.  отарбинського й ≥н. «апропонована в к≥нц≥ 40-х рок≥в Ћ. Ѕерталанф≥ програма побудови "загальноњ теор≥њ систем" ¤вилась одн≥Їю з перших спроб узагальненого анал≥зу системноњ проблематики. ƒодатково до ц≥Їњ програми, т≥сно зв'¤заноњ з розвитком к≥бернетики, у 50-60-≥ роки був висунутий р¤д загальносистемних концепц≥й ≥ визначень пон¤тт¤ системи (у —Ўј, —–—–, ѕольщ≥, ¬еликобритан≥њ,  анад≥ й ≥н. крањнах).

“≈Ћ≈ќЋќ√≤я (вiд грецького telos, родовий вiдмiнок teleos - результат, завершенн¤, ц≥ль ≥ ...логи¤), ≥деал≥стичне вченн¤ в мет≥ ≥ доц≥льност≥. ” противагу детерм≥н≥зму, а ≥нод≥ в "доповненн¤" до нього, телеолог≥¤ постулюЇ особливий вид причинност≥: ц≥льовий, що в≥дпов≥даЇ на питанн¤ - дл¤ чого, ради ¤коњ мети в≥дбуваЇтьс¤ той чи ≥нший процес. ÷ей принцип "к≥нцевих причин" ("causa f≥nal≥s"), в≥дпов≥дно до ¤кого ≥деально постулюЇма ц≥ль, к≥нцевий результат, впливаЇ на х≥д процесу, приймав р≥зн≥ форми в р≥зних концепц≥¤х телеолог≥њ. ¬ ус≥х випадках, однак, збер≥гаЇтьс¤ головне дл¤ телеолог≥њ - ≥деал≥стична антропоморф≥зац≥¤ (див. јнтропоморф≥зм) природних процес≥в, приписуванн¤ мети природ≥, перенос на нењ здатност≥ до цiлепокладанню, що у д≥йсност≥ притаманне лише людськiй д≥¤льност≥.

јЌ“–ќѕќћќ–‘≤«ћ (в≥д антропо... ≥ грецького morphe - вид), упод≥бненн¤ людин≥, над≥ленн¤ людськими псих≥чними властивост¤ми предмет≥в ≥ ¤вищ неживоњ природи, небесних т≥л, тварин, м≥ф≥чних ≥стот.

Ѕ—Ё 3-е изд. 1978 г.

2. јфанасьЇв ¬.√. —усп≥льство: системн≥сть, п≥знанн¤ ≥ управл≥нн¤. ћ., 1981, с. 18.

3. –. ‘ейнман, –. Ћейтон, ћ. —ендс ‘ейнмановские лекции по физике, т. 1,2, с. 49. ћ., 1977.

4. ќбща¤ теори¤ систем - критический обзор L. von Bertalanffy, General System TheoryЧA Critical Review, ЂGeneral Systemsї, vol. VII, 1962, p. 1Ч20. ѕеревод Ќ. —. ёлиной

5. ¬ј ””ћ ф≥зичний, середовище, у ¤ке не м≥стить частинок речовини чи пол¤. ” техн≥ц≥ вакуумом називають середовище, у ¤кому м≥ститьс¤ "дуже мало" частинок; чим менше частинок знаходитьс¤ в одиниц¤ об'Їму такого середовища, тим б≥льше високий вакуум. ќднак повний вакуум - середовище, у ¤кому зовс≥м немаЇ частинок, зовс≥м не Ї позбавлене ус¤ких властивостей "н≥що". ¬≥дсутн≥сть частинок у ф≥зичн≥й систем≥ не означаЇ, що вона "абсолютно порожн¤" ≥ в н≥й н≥чого не в≥дбуваЇтьс¤.

—учасне пон¤тт¤ вакууму оформилось в рамках квантовоњ теор≥њ пол¤. ” м≥кросв≥т≥, що описуЇтьс¤ квантовою теор≥Їю, маЇ м≥сце корпускул¤рно-хвильовий дуал≥зм: будь-¤к≥ частинки (молекули, атоми, елементарн≥ частинки) волод≥ють де¤кими хвильовими властивост¤ми ≥ будь-¤ким хвил¤м притаманн≥ де¤к≥ властивост≥ частинок (корпускул). ” квантов≥й теор≥њ пол¤ вс≥ частинки, у т.ч. ≥ "корпускули" св≥тлових хвиль, фотони, виступають на однакових п≥дставах - ¤к кванти в≥дпов≥дних њм ф≥зичних пол≥в: фотон - квант електромагн≥тного пол¤; електрон ≥ позитрон - кванти електронно-позитронного пол¤; мезони - кванти мезонного, чи ¤дерного, пол¤ ≥ т.д.. « кожним квантом зв'¤зан≥ властив≥ частинкам ф≥зичн≥ величини: маса, енерг≥¤, к≥льк≥сть руху (≥мпульс), електричний зар¤д, спин ≥ ≥нш≥. —тан системи ≥ њњ ф≥зичних характеристик ц≥лком визначаютьс¤ числом складових њњ часток - квант≥в - ≥ њхн≥ми ≥ндив≥дуальними станами. «окрема , у будь-¤коњ квантовоњ системи маЇтьс¤ вакуумний стан, у ¤кому вона зовс≥м не м≥стить часток (квант≥в). ” такому стан≥ енерг≥¤ системи приймаЇ найменше з можливих значень, а њњ зар¤д, спин та ≥нш≥ квантов≥ числа, що характеризують систему, дор≥внюють нулю. ÷≥ факти ≥нтуњтивно зрозум≥л≥: оск≥льки у вакуумному стан≥ немаЇ матер≥альних нос≥њв ф≥зичних властивостей, то, здавалос¤ б, дл¤ такого стану значенн¤ ус≥х ф≥зичних величин повинн≥ дор≥внювати нулю. јле в квантов≥й теор≥њ д≥Ї принцип невизначеностей (див. Ќевизначеностей сп≥вв≥дношенн¤), в≥дпов≥дно до ¤кого т≥льки частина стосовних до системи ф≥зичних величин може мати одночасно точн≥ значенн¤; ≥нш≥ величини ви¤вл¤ютьс¤ невизначеними. “ак, точне завданн¤ ≥мпульсу частинки спричин¤Ї повну невизначен≥сть њњ координати. “ому у будь-¤к≥й квантов≥й систем≥ не можуть одночасно точно дор≥внювати нулю ус≥ ф≥зичн≥ величини.

ƒо величин, що не можуть бути одночасно точно задан≥, в≥днос¤тьс¤, наприклад, число фотон≥в ≥ напружен≥сть електричного (чи магн≥тного) пол¤: строга ф≥ксац≥¤ числа фотон≥в приводить до розкиду (флуктуац≥¤м) у величин≥ напруженост≥ електричного пол¤ щодо де¤кого середнього значенн¤ (≥ навпаки). якщо число фотон≥в у систем≥ в точност≥ дор≥внюЇ нулю (вакуумний стан електромагн≥тного пол¤), то напружен≥сть електричного пол¤ не маЇ визначеного значенн¤: поле увесь час буде п≥дл¤гати флуктуац≥њ, хоча середнЇ (спостер≥гаЇме) значенн¤ напруженост≥ буде дор≥внюЇ нулю. “аким флуктуац≥¤м п≥ддаютьс¤ ≥ вс≥ ≥нш≥ ф≥зичн≥ пол¤ - електронно-позитронне, мезонне ≥ т.д.. ” квантов≥й теор≥њ пол¤ флуктуац≥њ ≥нтерпретуютьс¤ ¤к народженн¤ ≥ знищенн¤ в≥ртуальних частинок (тобто частинок, що безупинно народжуютьс¤ ≥ в≥дразу ж знищуютьс¤), чи в≥ртуальних квант≥в даного пол¤. Ќа¤вн≥сть флуктуац≥њ не позначаЇтьс¤ на значенн¤х повного електричного зар¤ду, спина й ≥нш≥ характеристики системи, що, ¤к уже говорилос¤, дор≥внюють нулю в стан≥ вакууму. ќднак в≥ртуальн≥ частки точно так само беруть участь у взаЇмод≥¤х, ¤к ≥ реальн≥. Ќаприклад, в≥ртуальний фотон здатний породити в≥ртуальну пару електрон-позитрон, аналог≥чно народженню реальним фотоном реальноњ электрон-позитронной пари (див. јн≥г≥л¤ц≥¤ ≥ народженн¤ пар). «авд¤ки флуктуац≥¤м вакуум набуваЇ особливих властивостей, ¤к≥ про¤вл¤ютьс¤ в ефектах, що спостер≥гаютьс¤, ≥, отже, стан вакууму маЇ вс≥ права "д≥йсних" ф≥зичних стан≥в. –озгл¤немо систему, що складаЇтьс¤ т≥льки з одного реального електрона. –еальних фотон≥в у так≥й систем≥ нема, але флуктуац≥њ фотонного вакууму (цей терм≥н ≥ означаЇ в≥дсутн≥сть реальних фотон≥в) привод¤ть до виникненн¤ "хмари" в≥ртуальних фотон≥в б≥л¤ цього електрона, а сл≥дом за ними - в≥ртуальних пар електрон-позитрон. “ак≥ пари ви¤вл¤ють себе под≥бно зв'¤заним зар¤дам у д≥електрику: п≥д д≥Їю кулон≥вського пол¤ реального електрона вони пол¤ризуютьс¤ й екранують (тобто ефективно зменшують) зар¤д електрона. «а аналог≥Їю з д≥електриком, ефект екрануванн¤ зар¤ду в≥ртуальними частинками називають пол¤ризац≥Їю вакууму.

” результат≥ пол¤ризац≥њ ¬акууму електричне поле зар¤дженоњ частинки на малих в≥дстан¤х в≥д нењ злегка в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д кулон≥вського. „ерез це, наприклад, зм≥щуютьс¤ енергетичн≥ р≥вн≥ найближчих до ¤дра електрон≥в в атом≥ (див. «сув р≥вн≥в). ѕол¤ризац≥¤ вакууму впливаЇ ≥ на поводженн¤ зар¤джених частинок у магн≥тному пол≥. ћагн≥тний момент, що характеризуЇ це поводженн¤ частинки, в п≥дсумку в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д свого "нормального" значенн¤, обумовленого масою ≥ сп≥ном частинки. ¬иправленн¤ ¤к до р≥вн≥в енерг≥њ, так ≥ до магн≥тного моменту, складають частки в≥дсотка, ≥ теоретично обчислен≥ значенн¤ з дуже високою точн≥стю погоджуютьс¤ з обм≥рюваними на досл≥д≥.

Ћ≥т. див. при ст.  вантова теор≥¤ пол¤. ¬.ѕ. ѕавлов.

Ѕ—Ё 3-е изд. 1978 г.

6. ‘. Ёнгельс "ƒиалектика природы". «аметки и фрагменты ћаркс  ., Ёнгельс ‘. »зб. соч. т. 5, с. 561, 562.

7. —учасне розум≥нн¤ матер≥њ ≥снуЇ у вигл¤д≥ Їдност≥ речовини ≥ пол¤. –ечовина - вид матер≥њ, що, на в≥дм≥ну в≥д пол¤ ф≥зичного, маЇ масу спокою (див. ћаса). ” к≥нцевому рахунку речовина складаЇтьс¤ з елементарних частинок, маса спокою ¤ких не дор≥внюЇ нулю (в основному з електрон≥в, протон≥в, нейтрон≥в). ” класичн≥й ф≥зиц≥ речовина ≥ поле ф≥зичне абсолютно протиставл¤лис¤ один одному ¤к два види матер≥њ, у першого з ¤ких структура дискретна, а в другого - безперервна.  вантова ф≥зика, що впровадила ≥дею двоњстоњ корпускул¤рно-хвильовоњ природи будь-¤кого м≥крооб'Їкта (див.  вантова механ≥ка), привела до н≥велюванн¤ цього протиставленн¤. ¬и¤вленн¤ т≥сного взаЇмозв'¤зку речовини ≥ пол¤ привело до поглибленн¤ у¤влень про структуру матер≥њ. Ќа ц≥й основ≥ були строго в≥дмежован≥ категор≥њ речовини ≥ матер≥њ, прот¤гом багатьох стол≥ть ототожнюван≥ у ф≥лософ≥њ ≥ науц≥, причому ф≥лософське значенн¤ залишилос¤ за категор≥Їю матер≥њ, а пон¤тт¤ речовини зберегло науковий зм≥ст у ф≥зиц≥ ≥ х≥м≥њ. –ечовина в земних умовах зустр≥чаЇтьс¤ в чотирьох станах: гази, р≥дини, тверд≥ т≥ла, плазма. ¬исловлюЇтьс¤ припущенн¤, що речовина може ≥снувати також в особливому, надщ≥льному стан≥ (наприклад, у нейтронному стан≥).

ћј—ј, ф≥зична величина, одна з основних характеристик матер≥њ, що визначаЇ њњ ≥нерц≥йн≥ ≥ грав≥тац≥йн≥ властивост≥. ¬≥дпов≥дно розр≥зн¤ють масу ≥нертну ≥ масу грав≥тац≥йну (важку, що т¤ж≥Ї). ѕон¤тт¤ маси було введено в механ≥ку ». Ќьютоном. ” класичн≥й механ≥ц≥ Ќьютона маса входить у визначенн¤ ≥мпульсу (к≥лькост≥ руху) т≥ла: ≥мпульс р пропорц≥йний швидкост≥ руху т≥ла v, p = mv. (1)  оеф≥ц≥Їнт пропорц≥йност≥ - пост≥йна дл¤ даного т≥ла величина m - ≥ Ї маса т≥ла. ≈кв≥валентне визначенн¤ маси виходить з р≥вн¤нн¤ руху класичноњ механ≥ки f = ma. (2) “ут маса - коеф≥ц≥Їнт пропорц≥йност≥ м≥ж д≥ючою на т≥ло силою f ≥ зумовленим нею прискоренн¤м т≥ла а. ¬изначена сп≥вв≥дношенн¤ми (1) ≥ (2) маса називаЇтьс¤ инерц≥альною масою, чи ≥нертною масою; вона характеризуЇ динам≥чн≥ властивост≥ т≥ла, Ї м≥рою ≥нерц≥њ т≥ла: при пост≥йн≥й сил≥ чим б≥льше маса т≥ла, тим меншого прискоренн¤ воно набуваЇ, тобто тим пов≥льн≥ше м≥н¤Їтьс¤ стан його руху (тим б≥льша його ≥нерц≥¤).

 ¬јЌ“ќ¬ј ћ≈’јЌ≤ ј, хвильова механ≥ка, теор≥¤, що встановлюЇ спос≥б опису ≥ закони руху м≥крочастинок (елементарних частинок, атом≥в, молекул, атомних ¤дер) ≥ њхн≥х систем (наприклад, кристал≥в), а також зв'¤зок величин, що характеризують частинки ≥ системи, з ф≥зичними величинами, безпосередньо вим≥рюваними в макроскоп≥чних досл≥дах.

«акони квантовоњ механ≥ки складають фундамент вивченн¤ будови речовини. ¬они дозволили з'¤сувати будову атом≥в, встановити природу х≥м≥чного зв'¤зку, по¤снити пер≥одичну систему елемент≥в, зрозум≥ти будову атомних ¤дер, вивчати властивост≥ елементарних частинок. ќск≥льки властивост≥ макроскоп≥чних т≥л визначаютьс¤ рухом ≥ взаЇмод≥Їю частинок, з ¤ких вони складаютьс¤, закони квантовоњ механ≥ки лежать в основ≥ розум≥нн¤ б≥льшост≥ макроскоп≥чних ¤вищ.  вантова механ≥ка дозволила, наприклад, по¤снити температурну залежн≥сть ≥ обчислити величину теплоЇмност≥ газ≥в ≥ твердих т≥л, визначити будову ≥ зрозум≥ти багато властивостей твердих т≥л (метал≥в, д≥електрик≥в, нап≥впров≥дник≥в). “≥льки на основ≥ квантовоњ механ≥ки вдалос¤ посл≥довно по¤снити так≥ ¤вища, ¤к феромагнетизм, надтекуч≥сть, надпров≥дн≥сть, зрозум≥ти природу таких астрофизичних об'Їкт≥в, ¤к б≥л≥ карлики, нейтронн≥ зор≥, з'¤сувати механ≥зм прот≥канн¤ термо¤дерних реакц≥й у —онц≥ ≥ з≥рках. ≤снують також ¤вища (наприклад, ƒжозефсона ефект), у ¤ких закони квантовоњ механ≥ки безпосередньо ви¤вл¤ютьс¤ в поводженн≥ макроскоп≥чних об'Їкт≥в.

Ѕ—Ё 3-е изд. 1978 г.

8. ¬. ». Ћенин, ѕ——, 5 изд., т. 18, с. 330.

9. ». ћ. —еченов –ефлексы головного мозга ћ. 1961. —тр. 93.

10. ѕроблема сучасноњ людини пол¤гаЇ в неможливост≥ орган≥зац≥њ сусп≥льства, без агрес≥њ проти самого сусп≥льства. Ќаочним доказом чого Ї неможлив≥сть ≥снуванн¤ сучасноњ цив≥л≥зац≥њ без в≥йни. ¬≥йна - останн≥й аргумент пол≥тик≥в ≥ екстремальний зас≥б д≥њ публ≥чноњ влади на сусп≥льство. ѕроблема людини про¤вл¤Їтьс¤ у вигл¤д≥ найр≥зноман≥тн≥шоњ агрес≥њ людини проти людини, злочинност≥ особистост≥ проти сусп≥льства - в≥д наркоман≥њ ≥ тероризму до корупц≥њ ≥ агресивного вожд¤. ѕершоджерелом проблеми людини Ї схильн≥сть частини сусп≥льства (схильн≥сть антисусп≥льноњ особистост≥) реал≥зовувати особисту творч≥сть не шл¤хом перетворенн¤ св≥ту, а шл¤хом перетворенн¤ людини. ќбкрадаючи чи поневолюючи людину, антисусп≥льна особист≥сть перетворюЇ людину на джерело забезпеченн¤ власних потреб, таким чином паразитуючи на сусп≥льств≥. Ќайб≥льш виражен≥ про¤ви проблеми людини виникли в розкв≥т фашизму, коли ≥снувала ц≥ла ≥ндустр≥¤ переробки людини на р≥зноман≥тну сировину дл¤ промисловост≥.

ѕроблема людини виникла з виникненн¤м св≥дом≥сноњ потреби людини у творчост≥, ≥ внасл≥док антисусп≥льноњ творчост≥ перв≥сноњ особистост≥ ранн≥х гом≥н≥д, призвела до загибел≥ перших про¤в≥в людського (ще не самоорган≥зованого) сусп≥льства. ÷е були, так зван≥, тупиков≥ напр¤ми розвитку людини. —амоорган≥зоване (захищаюче, в першу чергу себе - сусп≥льство, про¤в ≥ндив≥да, а не про¤в особистост≥) сусп≥льство було створене т≥льки кроманьонцем (б≥л¤ 45 000 рок≥в тому), завд¤ки виникненню рел≥г≥њ ≥ вдосконаленню мистецтва шаман≥в, шл¤хом обману утримувати владу сусп≥льства над особист≥стю. якщо в перв≥сному сусп≥льств≥ проблема людини призводила до загибел≥ всього сусп≥льства, то в самоорган≥зованому сусп≥льств≥ проблема людини призводить до деф≥циту особист≥сного компонента, ¤к найб≥льш д≥Ївоњ, руш≥йноњ сили сусп≥льства, що значно спов≥льнюЇ прогрес сусп≥льства, ≥ в к≥нцевому результат≥ також може призвести до ослабленн¤ ≥ загибел≥ сусп≥льства, через зниженн¤ живучост≥ в можливих планетних ≥ косм≥чних катастрофах.

¬ир≥шенн¤ проблеми людини можливе лише створенн¤м неагресивного - гармон≥йного сусп≥льства, дл¤ чого необх≥дне планом≥рне ≥ неухильне обмеженн¤ функц≥й держави з передачею орган≥зац≥йних функц≥й органам самовр¤дуванн¤. ќдночасно з цим необх≥дна просв≥та сусп≥льства - опануванн¤ сусп≥льством основ науковоњ орган≥зац≥њ сусп≥льства. ќснова гармон≥йного сусп≥льства складаЇтьс¤ з елементарних неагресивних взаЇмод≥й особистостей, зумовлених розум≥нн¤м небезпеки буд-¤коњ агрес≥њ проти людини.  ожен повинен усв≥домити, що орган≥зуюча агресивн≥сть сусп≥льства по в≥дношенню до особистост≥ зумовлена необх≥дн≥стю перевищенн¤ найб≥льшоњ агрес≥њ особистост≥ проти сусп≥льства. “обто агресивн≥сть сусп≥льства по в≥дношенню до особистост≥ пр¤мо залежить в≥д елементарних агресивностей особистостей по в≥дношенню одна до одноњ. «ниженн¤ агресивност≥ сусп≥льних взаЇмод≥й можливе т≥льки шл¤хом тривалого (дес¤тки рок≥в) неперевищенн¤ меж необх≥дноњ оборони ус≥ма членами сусп≥льства у вс≥х смислах - в≥д образливого слова до збройного конфл≥кту.  ожний куточок сусп≥льства, незаповнений ¤вищем людини, автоматично заповнюЇтьс¤ ¤вищем антилюдини. “акою Ї д≥алектика сусп≥льства. Ѕ≥льш докладне висв≥тленн¤ згаданих законом≥рностей буде зроблене в спец≥альних розд≥лах.