ƒ”јЋ≤«ћ ¬—≈—¬≤“”

ѕершою винайденою людством наукою була рел≥г≥¤. ѕосейдонове повчанн¤ ќд≥ссе¤: "Ћюдина без бога н≥що" - не просто м≥ф. —в≥дом≥сть, що виникла в зв≥рин≥й голов≥ п≥текантропа, зробила його найб≥льш небезпечною ≥стотою планети. —понукувана ман≥акальними ≥де¤ми незм≥цн≥лоњ св≥домост≥, перв≥сна людина вбивала далеко не завжди, забезпечуючи життЇво необх≥дн≥ потреби людини, але й нер≥дко: реал≥зуючи власн≥, часом досконало безглузд≥ вигадки (наприклад, щоб, з'њвши серце сус≥ди - вдалого мисливц¤, стати таким же вдалим мисливцем), а то ≥ просто, задовольн¤ючи ц≥кав≥сть. Ќедосконала св≥дом≥сть не дозвол¤ла агрессору у¤вити себе в рол≥ жертви. ¬иникаючий розум зумовив потребу в п≥знанн≥, непов'¤заного з б≥олог≥чним виживанн¤м; в п≥знанн≥, неможливому без руйнуванн¤ оточуючих: природи, людини, сусп≥льства. “ому сусп≥льство людей змогло виникнути т≥льки тод≥, коли людину вдалось переконати, в першу чергу, у неприпустимост≥ з'њданн¤ ≥ншоњ людини, в ус¤кому раз≥ - одноплем≥нника, сус≥да. ≤ першочергову роль у такому переконанн≥ в≥д≥грала рел≥г≥¤. ¬ажко переоц≥нити значенн¤ рел≥г≥њ в ≥стор≥њ цив≥л≥зац≥њ: воно величезне. ѕроте, суб'Їктивн≥сть рел≥г≥йних метод≥в вир≥шальним чином обмежила досл≥дницьке значенн¤ рел≥г≥њ в людському п≥знанн≥ св≥ту. ≤накше ≥ не могло бути. «анадто багато питань було поставлено, на ¤к≥ вимагались негайн≥ в≥дпов≥д≥.

ƒопитливий розум досл≥дника вимагав визначеност≥ ≥ точност≥, багаторазовоњ перев≥реност≥ факт≥в. “ак≥ потреби людини привели до розколу рел≥г≥њ на тењзм ≥ ф≥лософ≥ю - напр¤ми ≥нтуњтивного ≥ наукового п≥знанн¤, в≥дпов≥дно. ‘≥лософ≥¤ - наука вс≥х наук, що дала початок ус≥м нин≥ в≥домим наукам, у свою чергу, пол¤ризувалась на ≥деал≥стичний (менш науковий) ≥ матер≥ал≥стичний (б≥льш науковий) напр¤ми. ¬елика науков≥сть матер≥ал≥зму забезпечувалас¤ його емп≥ричн≥стю. ћатер≥ал≥сти стверджували переважно те, що п≥дтверджувалось експериментом. ≤деал≥зм же, значною м≥рою збер≥гав риси тењзму 1.

¬еликим ¬ольтером були сказан≥ велик≥ слова: "–ел≥г≥¤ - шл¤х в≥д бога до людини, а наука - шл¤х в≥д людини до бога". –ел≥г≥¤ ≥ наука - ≥снуюч≥ в Їдност≥ ≥ боротьб≥, д≥алектичн≥ протилежност≥. «г≥дно д≥алектиц≥, повне зникненн¤ рел≥г≥њ повинно привести ≥ до зникненн¤ науки. —учасний стан цив≥л≥зац≥њ в≥дпов≥даЇ середин≥ шл¤ху в≥д рел≥г≥њ до науки. ћи ще багато чого покладаЇмо на ≥нтуњц≥ю, просто на в≥ру, хоча реал≥зац≥ю ≥дей прагнемо засновувати на максимально дос¤жн≥й в≥рог≥дност≥ знань. « часом ситуац≥¤ буде зм≥нюватись. ¬≥дпов≥дно до закону коливального процесу взаЇмод≥њ протилежностей, ¤кщо перш≥ науков≥ теор≥њ людства носили характер рел≥г≥й, то теор≥њ вищоњ ступ≥н≥ розвитку людства будуть носити вин¤тково науковий характер. “обто , процес п≥знанн¤ св≥ту людиною йде в≥д практично 100%-оњ рел≥г≥њ до практично 100%-оњ науки. ’оча абсолютна чистота н≥ в першому, н≥ в другому випадку не дос¤гаЇтьс¤. ¬она неможлива, ¤к ≥ вс¤кий абсолют. ” цьому зв'¤зку, ¤кщо першою наукою людства була рел≥г≥¤, то останньою рел≥г≥Їю людства незм≥нно стаЇ наука, що буде виражатис¤ в науковому обірунтуванн≥ будь-¤кого догмата рел≥г≥њ. ѕот≥м все повторюЇтьс¤ вже на новому, б≥льш високому р≥вн≥ розвитку чергового пер≥оду власних коливань малого всесв≥ту 2.

≈фективн≥сть систем п≥двищуЇтьс¤ в напр¤мках: зростанн¤ чистоти взаЇмод≥ючих протилежностей, ≥ зростанн¤ енерг≥њ њх взаЇмод≥њ. Ќайб≥льш ефективн≥ системи утворюютьс¤ шл¤хом взаЇмод≥њ надчистих (вм≥щуючих м≥н≥мум дом≥шк≥в протилежного ¤вища) протилежностей, взаЇмод≥ючих з максимальною енерг≥Їю, ¤ку, з необх≥дним запасом м≥цност≥ здатна витримати система. Ќечист≥ протилежност≥ не мають достатньоњ р≥зниц≥ потенц≥ал≥в ≥ не здатн≥ взаЇмод≥¤ти належним чином, тому ефективн≥сть такоњ системи прагне нул¤. ¬ ≥зол¤ц≥њ в≥д власноњ протилежност≥, ¤вище не маЇ можливост≥ взаЇмод≥¤ти з ц≥Їю протилежн≥стю, ≥ втрачаЇ власну сутн≥сть, тому ефективн≥сть системи знову дор≥внюЇ нулю, оск≥льки сама система не ≥снуЇ. Ќа доказ викладеному можна привести масу приклад≥в, хоча в≥рн≥сть його майже очевидна. „им б≥льше наука дистанц≥юЇтьс¤ в≥д рел≥г≥њ (збер≥гаЇ власну чистоту), тим б≥льш вона наукова, але повна ≥зол¤ц≥¤ науки в≥д рел≥г≥њ приводить до розколу науки на менш науковий, ≥ б≥льш науковий напр¤ми: утворюЇ антинаукову протилежн≥сть науки, всередин≥ самоњ науки. ÷е й сталось з класичним матер≥ал≥змом 3.

¬еличезн≥ усп≥хи прикладних наук 19-го - 20-го стор≥ч схилили до матер≥ал≥стичного св≥тогл¤ду кращ≥ сили св≥товоњ науковоњ думки. ћатер≥ал≥стична ф≥лософ≥¤ по праву зайн¤ла передов≥ позиц≥њ в науц≥ ≥ впритул п≥д≥йшла до питань, вир≥шенн¤ ¤ких, з позиц≥й традиц≥йного матер≥ал≥зму, ви¤вилось неможливим.  риза матер≥ал≥зму про¤вилась, в першу чергу, у неможливост≥ побудови концепц≥њ св≥ту, ¤ка б узгоджувалас¤ з р¤дом незаперечних наукових факт≥в. –озширенн¤ видимоњ частини ¬сесв≥ту св≥дчило про ≥снуванн¤ початку розширенн¤ ≥ обмеженост≥ розширенн¤ в простор≥. ¬ивченн¤ атома давало незаперечн≥ аргументи на користь обмеженост≥ в час≥ нашого св≥ту. ” той же час, загальноприйн¤тою науковою ≥стиною вважалас¤ неск≥нченн≥сть ¬еликого ¬сесв≥ту 4 в простор≥ ≥ час≥. ўо було до виникненн¤ Ќашого ћалого ¬сесв≥ту 5 (Ќћ¬)? „ому саме виникненн¤ Ќћ¬ стало можливим всупереч другому закону термодинам≥ки? як по¤снити факт досконалоњ пласкост≥ 6 Ќћ¬? яке м≥сце людини у ¬сесв≥т≥? —аме виникненн¤ людини - випадков≥сть чи законом≥рн≥сть? ¬≥дпов≥дей не було.

Ќа користь антропного (пов'¤заного з людиною) походженн¤ Ќћ¬ св≥дчила теор≥¤ елементарних частинок, з ц≥лим р¤дом ф≥зичних констант, але класичний матер≥ал≥зм в≥дкидав будь-¤ку думку про причинний зв'¤зок м≥ж ≥снуванн¤м розуму ≥ властивост¤ми ¬сесв≥ту. ѕристосован≥сть ¬сесв≥ту до виникненн¤ житт¤ ≥ розуму, класичним матер≥ал≥змом трактувалас¤, ¤к ¤вище випадкове - насл≥док де¤кого "принципу доц≥льност≥". —учасний стан проблеми антропного принципу, посилаючись на дан≥ ». Ћ. –озентал¤, влучно охарактеризував ». ј.  л≥м≥шин у своњй книз≥ "јстроном≥¤ наших дн≥в":

"ѕрот¤гом багатьох стор≥ч людство поступово зв≥льн¤лос¤ в≥д антропоцентричного погл¤ду на будову всесв≥ту... јле вигнаний у двер≥, в≥н знову ≥ знову повертавс¤ через в≥кно...

—правд≥, ¤к в≥дзначив ». Ћ. –озенталь (—–—–), структура спостер≥гаЇмого нами ¬сесв≥ту "влаштована так крихко, що найменш≥ зм≥ни д≥ючих у ньому законом≥рностей привод¤ть до катастроф≥чних насл≥дк≥в". јле все, начебто п≥дбудовано так, щоб розвиток ус≥х можливих процес≥в прив≥в до по¤ви на «емл≥ р≥зноман≥тних форм житт¤ аж до людини, здатноњ ос¤гати ≥ розкривати таЇмниц≥ навколишнього ¬сесв≥ту.

ќсь перший приклад. як в≥дзначаЇ ». Ћ. –озенталь, ¤кби маса електрона була усього в три з невеликим рази б≥льше спостер≥гаЇмоњ, то водню ¤к такого не ≥снувало б - в≥дбувс¤ б його колапс, з утворенн¤м нейтрон≥в ≥ нейтрино. ≤ надал≥ у св≥т≥ не було б н≥¤ких х≥м≥чних елемент≥в чи складних ¤дер.

ƒал≥. якби р≥зниц¤ мас нейтрона ≥ протона Δm = m_n - m_p була усього вдв≥ч≥ б≥льше, дейтрон був би нестаб≥льним. “ому ≥ синтез гел≥ю ≥ б≥льш важких елемент≥в став би неможливим.

≤ ще. якби сила взаЇмод≥њ м≥ж двома бар≥онами була усього на 10 % б≥льше, то вс≥ протони, що ≥снували, за схемою ¹H+¹H → ²H+ν утворили б ≥зотопи ¤дра гел≥ю. Ќе було б н≥ води, н≥, звичайно, житт¤. ƒо того ж ви¤вилис¤ б неможливими вс≥ реакц≥њ утворенн¤ х≥м≥чних елемент≥в, б≥льш складних, ан≥ж ⁴He...

« усього сказаного ». —. Ўкловський зробив наступний висновок: ¬сесв≥т, що спостер≥гаЇтьс¤ нами, не Їдиний, швидше за все, ≥снуЇ неск≥нченна безл≥ч р≥зних строго ≥зольованих всесв≥т≥в, кожний з≥ своњм набором констант взаЇмод≥њ ≥ фундаментальних чисел".

—еред численноњ к≥лькост≥ моделей Ќћ¬, математичний анал≥з св≥дчив на користь модел≥ пульсуючого ¬сесв≥ту, але ¤к бути з всепоглинаючою, всерозс≥ючою в неск≥нченн≥ простори ¬сесв≥ту, ентроп≥Їю 7? ™диним, здатним протисто¤ти ентроп≥њ фактором, Ї розум, але матер≥ал≥зм в≥дмовл¤в йому в р≥вност≥ з матер≥Їю. ¬ажких випробувань перетерп≥ла матер≥ал≥стична концепц≥¤ саморозвитку матер≥њ. "ƒуже важко говорити, - писав видатний б≥ох≥м≥к, лауреат Ќобел≥вськоњ прем≥њ ј. —ент-ƒьердьи про будову живоњ кл≥тини, - що ц≥ величезноњ складност≥ системи можуть бути побудован≥ шл¤хом випадкових мутац≥й" 8. ѕ≥дтверджуване фундаментальними досл≥дженн¤ми, розум≥нн¤ невичерпноњ складност≥ матер≥њ усе б≥льше схил¤ло вчених до думки про ≥нформац≥йн≥, програмн≥ функц≥њ матер≥альних глибин: "ѕ≥знати реч≥ - значить побачити в них њхню ≥стор≥ю, розшифрувати неск≥нченне число "текст≥в"... побачити в електрон≥, атом≥, орган≥зм≥ ≥ т. д. ¤к би "сл≥ди", "в≥дображенн¤" ≥ "т≥н≥" минулого. ≤снуЇ, мабуть, загальний генетичний закон повторенн¤ найважлив≥ших п≥дсумк≥в розвитку матер≥њ в структур≥ основних форм матер≥њ" 9. « поглибленн¤м науки в матер≥ю, матер≥¤ усе б≥льше походила на непрочитану книгу з безл≥ччю стор≥нок найр≥зноман≥тн≥шоњ ≥нформац≥њ про минуле ≥ майбутнЇ. јле ¤к утворилас¤ така складна, можна сказати розумна, матер≥¤?

ќчевидно, Їдиним способом визначенн¤ ¤вища матер≥њ Ї протиставленн¤ њњ, св≥домост≥. "... чи Ї б≥льш широк≥ пон¤тт¤ з ¤кими могла б оперувати теор≥¤ п≥знанн¤, ан≥ж пон¤тт¤: бутт¤ ≥ мисленн¤, матер≥¤ ≥ в≥дчутт¤, ф≥зичне ≥ псих≥чне? Ќема"10. ¬изнаючи д≥алектику найб≥льшим дос¤гненн¤м ф≥лософ≥њ й ун≥версальним ≥нструментом п≥знанн¤, визначаючи матер≥ю ≥ св≥дом≥сть ¤к найб≥льш загальн≥ протилежност≥ св≥ту, д≥алектичний матер≥ал≥зм 11 односторонньо висв≥тлюЇ д≥алектичну Їдн≥сть матер≥њ ≥ св≥домост≥. ¬≥н не в змоз≥ в≥д≥рватись в≥д конкретних умов окремоњ планети. « позиц≥й цього, так званого д≥алектичного матер≥ал≥зму, д≥алектична Їдн≥сть матер≥њ ≥ св≥домост≥ утворюЇтьс¤ т≥льки п≥сл¤ виникненн¤ людини. ƒо виникненн¤ людини, у матер≥ал≥стичному розум≥нн≥ св≥ту, матер≥¤ н≥¤к не пов'¤зана з св≥дом≥стю, й ≥снуЇ ¤к би сама по соб≥. “ака позиц≥¤ матер≥ал≥зму несум≥сна з ¤дром д≥алектики - законом про Їдн≥сть ≥ боротьбу протилежностей, в≥дпов≥дно до ¤кого, протилежност≥ у в≥дрив≥ одне в≥д одного втрачають власну сутн≥сть, а значить ≥ здатн≥сть висх≥дного розвитку, що робить неможливим њх ≥снуванн¤ тривал≥шим п≥впер≥оду њх взаЇмод≥њ. ќск≥льки, в пор≥вн¤нн≥ з матер≥ал≥змом, д≥алектика Ї б≥льш загальне, б≥льш сильне вченн¤, п≥д сумн≥в варто поставити положенн¤ матер≥ал≥зму. ћатер≥¤ ≥ св≥дом≥сть Ї найб≥льш загальн≥, в≥чн≥ ≥ незнищенн≥, неск≥нченн≥ в час≥ ≥ простор≥ протилежност≥ малих всесв≥т≥в, що взаЇмод≥ють ≥ розвиваютьс¤ за законами хвил≥, ≥ ≥снувати одне без одного не можуть (малюнок 1. 16,352 кб). ¬сесв≥т не просто матер≥альний, в≥н ≥деально матер≥альний - дуал≥стичний, оск≥льки утворений у взаЇмод≥њ двох протилежностей, ≥ вм≥щуючий ≥нформац≥ю матер≥альноњ орган≥зац≥њ - ≥дею св≥тобудови, у глибинах матер≥њ. ƒуал≥стична концепц≥¤ св≥тобудови ц≥лком в≥дпов≥даЇ науковим дос¤гненн¤м сучасност≥, усуваЇ суперечност≥ ≥ дозвол¤Ї обірунтувати пульсуючу модель Ќћ¬, що Ї найб≥льш ймов≥рною ≥ у св≥тл≥ загальноњ теор≥њ систем.

ƒуал≥стичн≥сть нашого св≥ту пол¤гаЇ не т≥льки в Їдност≥ ≥деального ≥ матер≥ального. ¬сюди, у кожн≥м ¤вищ≥ повс¤кденност≥ прогл¤даЇтьс¤ дуал≥зм динам≥чноњ асиметр≥њ принципово симетричного св≥ту - Їдност≥ симетричноњ статики матер≥њ ≥ пер≥одично-асиметричноњ - хвильовоњ динам≥ки енерг≥њ. ƒуал≥стичною Ї основа сучасноњ ф≥лософ≥њ - д≥алектика, з њњ законом Їдност≥ ≥ боротьби протилежностей. ‘ундаментальна дуал≥стичн≥сть св≥ту наочно демонструЇтьс¤ комп'ютером, що вм≥Ї все, обход¤чись двоњчною системою численн¤ 14, використовуючи т≥льки два стани електричного ланцюга: "Ї струм" ≥ "немаЇ струму". Ќаскр≥зь дуал≥стична вс¤ механ≥чна ф≥зика, з њњ д≥Їю ≥ протид≥Їю; електростатика, з њњ протилежними зар¤дами; ус¤ х≥м≥¤ з њњ х≥м≥чними взаЇмод≥¤ми протилежно зар¤джених ≥он≥в. « причини дуал≥стичност≥ св≥ту, дуал≥зм д≥алектики робить њњ ун≥версальним ≥нструментом п≥знанн¤, застосовним у кожн≥й науц≥. ÷≥каво в≥дзначити з цього приводу: що б не сказав поет - все звучить правдиво, адже в остаточному п≥дсумку, все у св≥т≥ зводитьс¤ т≥льки до двох стан≥в: "так" ≥ "н≥". ќск≥льки протилежност≥ не ≥снують одна без ≥ншоњ, у будь-¤кому твердженн≥ Ї частка ≥стини. Ќеправдиво звучить т≥льки твердженн¤, що стосуЇтьс¤ ¤вища з ¤скраво вираженою протилежною асиметр≥Їю системи. ”твердженн¤ концепц≥њ дуал≥зму ¬сесв≥ту в≥дкриваЇ нову стор≥нку ф≥лософ≥њ, започатковуЇ д≥йсно д≥алектичний - дуал≥стичний матер≥ал≥зм, що визнаЇ р≥вноправн≥сть обох ф≥лософських напр¤м≥в: матер≥ал≥зму й ≥деал≥зму, поЇднуваних основою основ методолог≥њ людського п≥знанн¤ - д≥алектикою.

«овс≥м необов'¤зково, щоб генеруванн¤ власних коливань малого всесв≥ту (ћ¬) зд≥йснювалос¤ чергуванн¤м процес≥в розширенн¤ ≥ стисканн¤ одного й того ж простору. Ўвидше за все, що спостер≥гаЇме нами розширенн¤ простору Ќћ¬ - процес необоротний. ѕроцес генерац≥њ незатухаючих коливань Ќћ¬, що перемагаЇ ентроп≥ю, неможливий без пер≥одичного в≥дновленн¤, незм≥нно деградуючоњ матер≥њ: пер≥одичного створенн¤ нового простору ≥ новоњ речовини, у процес≥ народженн¤ обновленого малого всесв≥ту. ƒо моменту дос¤гненн¤ вершини розвитку св≥дом≥стю малого всесв≥ту, розширенн¤ ћ¬ дос¤гаЇ достатн≥х розм≥р≥в, щоб ≥з зайн¤того простору акумулювати енерг≥ю дл¤ в≥дновленн¤ ћ¬. ” потр≥бний момент ц¤ енерг≥¤ концентруЇтьс¤ в об'Їм≥ геометричного кванта. —аме такий об'Їм, за розрахунками учених, займав Ќаш ћалий ¬сесв≥т у момент його виникненн¤. ѕ≥сл¤ чого в≥дбуваЇтьс¤ черговий "¬еликий вибух", що зачинаЇ народженн¤ оновленого ћ¬, що зачинаЇ черговий пер≥од ≥снуванн¤ ћ¬, черговий пер≥од генерац≥њ власних коливань ћ¬. “аким чином, генеруванн¤ власних коливань ћ¬ в≥дбуваЇтьс¤ ¤к неск≥нченна низка ¬еликих вибух≥в. –озширенн¤ ћ¬ в≥дбуваЇтьс¤ у вигл¤д≥ розширенн¤ простору - матер≥њ, а стисканн¤ ћ¬ в≥дбуваЇтьс¤ у вигл¤д≥ титан≥чноњ, енергетично-спустошуючоњ м≥ль¤рди св≥тлових рок≥в простору, концентрац≥њ енерг≥њ в точц≥ чергового ¬еликого вибуху. ќск≥льки повномаштабне в≥дтворенн¤ м≥кросв≥ту нам, швидше за все, не п≥двладне, або не Ї рац≥ональним, складова висх≥дного розвитку ћ¬ утворюЇтьс¤ вектором розвитку "м≥кросв≥т - макросв≥т" (див. —истема ¬еликого ¬сесв≥ту —истема ¬еликого ¬сесв≥ту).

ѕроцес генеруванн¤ власних коливань ћ¬ можна пор≥вн¤ти з колами хвиль на вод¤н≥й поверхн≥, що розход¤тьс¤ в≥д пер≥одично падаючоњ крапл≥. “ут пад≥нн¤ крапл≥ виконуЇ функц≥ю ¬еликого вибуху, а кожна хвил¤, що розходитьс¤ по колу в≥д точки пад≥нн¤, уособлюЇ малий всесв≥т, що розширюЇтьс¤. якщо спостер≥гати цей процес на досить велик≥й площ≥ вод¤ноњ поверхн≥ можна пом≥тити, що п≥сл¤ виникненн¤ кожного чергового к≥льц¤ хвил≥, попереднЇ к≥льце не зникаЇ, воно продовжуЇ рухатис¤ в≥ддалившись в≥д точки виникненн¤, поступово зменшуючи ампл≥туду коливань - затухаючи. –ад≥альна в≥дстань м≥ж цими к≥льц¤ми складаЇ довжину хвил≥ власних коливань системи. ’оча пон¤тт¤ просторових ≥ часових пром≥жк≥в, у систем≥ малого всесв≥ту, мають в≥дносний характер, у силу великоњ кривизни простору-часу.

ћалюнок 2. (33,376 кб) Ї ≥люстрац≥Їю найб≥льш загальних принцип≥в орган≥зац≥њ Ќашого ћалого ¬сесв≥ту. «овн≥ сфери розташуванн¤ галактики „умацький Ўл¤х, вже повинн≥ ≥снувати цив≥л≥зац≥њ, що знаход¤тьс¤ на б≥льш високому р≥вн≥ розвитку, н≥ж ми. ’оча ≥нших п≥дтверджень цього ми поки що не маЇмо.